Arts-spilka

Музика




ПРОГУЛЯНКИ З ПОЛЬСЬКИМ ПІАНІСТОМ

 

        Останнім часом в нашій Академії урізноманітнюється та розширюється концертне життя. Творчій молоді, викладачам, професорам пропонується цілий ряд мистецьких заходів – концерти, ювілейні вечори, фестивалі, асамблеї, конференції, котрі розкривають широкий спектр інтересів, актуальної тематики та проблематики.

        За програмою культурного обміну між вищими музичними закладами Європи до нашої Академії запрошуються талановиті, відомі іноземні виконавці. Так, в 2008 році до нас завітав нідерландський симфонічний оркестр; за програмою Фулбрайта в Україні була проведена конференція «Сучасна американська музика», а також численні концертні вечори за сприяння філіалу фонду Гьоте-Іституту в Україні. У листопаді 2008-2009 навчального року до Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського був запрошений талановитий піаніст, акомпаніатор, професор та доктор музики Академії Музики в Бидгощі (Польща) Пьотр Кепінські. Він є півфіналістом у міжнародному конкурсі піаністів у м. Монці; у 12-му міжнародному конкурсі скрипалів імені Генріка Венявського у м. Познані (2001 р.) був відмічений критиками як один із найкращих піаністів-акомпанеаторів, а у віолончельному конкурсі імені Яна Чаковські (2003 р.) нагороджений дипломом за його «значний внесок у мистецтво конкурсних змагань».

       Концертна програма Пьотра Кепінські, виконана в Малому залі Академії 11 грудня 2009 року, складалася суто з творів Й. Брамса, зокрема, були виконані декілька інтермецо та надзвичайно складна фортепіанна соната. Про високий рівень професійної підготовки польського піаніста схвально відгукнувся декан фортепіанного факультету Академії, заслужений артист України, професор В.Козлов.

       Після концерту мені вдалося поспілкуватися із виконавцем, а своєрідним фоном для розмови стала прогулянка по центральній частині м. Києва, за побажанням польського гостя.

 

         - Пан Пьотр, чи подобається Вам Київ і що найбільше Вас вразило в нашому місті?


         - По правді кажучи, я просто у захваті. Хоча моє невеличке рідне місто Бидгощ (Польща) мені дуже подобається, бо там є «живі» приклади старовинної архітектури, своєрідний дух історії, тепле відношення до мистецтва взагалі, але Київ!... Київ – це щось особливе! Узяти хоча б мальовничий вигляд Дніпра, чудові паркові зони, оперний театр. Але що найбільш мене вразило, так це чарівні українки. Тепер я сам на власні очі переконався у цьому.

 

          - Дуже дякую Вам  за такі приємні і теплі слова. Пан Пьотр, а чому Ви обрали для вашого концертного виступу саме нашу Академію?


          - Цікаво, але це правда. В Академії Музики у Бидгощі, та і взагалі по всій Європі, зараз стало характерним і обов’язковим складати план концертних поїздок на найближчі 2-3 роки для усіх викладачів, професорів навчальних музичних закладів. Так, це 5 виступів у Європі та 3 у США, Канаді, Японії. Даний план, на мою думку, стимулює митця-виконавця до постійної технічної підготовки, занять.


         - Тоді виникає справедливе питання – як Ви долаєте так званий «мовний бар’єр» при ваших численних закордонних поїздках?


         - Пані Ольго, як Ви знаєте, моя рідна мова – польська. Ще я опанував, на мій погляд, дуже добре англійську. Трошки володію німецькою та російською мовами. При закордонних поїздках я в більшості випадків спілкуюсь англійською, бо вона вважається міжнародною. В моїй виконавській практиці була і співпраця із Берлінським філармонічним оркестром. По власній безпечності я почав детальніше згадувати німецьку мову, яка, на жаль, мені так і не знадобилась. Основний склад даного колективу – виконавці східного (Китай, Японія), західноєвропейського походження (Англія, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди), а музикантів з Німеччини було не дуже багато. Це переважно представники мідної духової групи інструментів (валторна, туба).

 

          - Що ви можете розповісти про Академію музики у Бидгощі?


          - Академія музики (Бидгощ) не дуже велика і за розміром будівлі, і за кількістю учнів (в ній навчається лише біля 300 студентів). Факультети у нас, переважно, виконавські. Як і у вашій Академії – це відділ фортепіано, струнних, духових, ударних інструментів. Студенти вивчають історію мистецтв, музики від давнини і до сучасності. Є практика обміну студентами.

 

        -  Це дуже цікаво! Як я знаю, і із літератури, і навіть, із різноманітних теле-, радіопередач у Західній Європі дуже розвинене мистецтво гри та імпровізації на органі. У Вас в Академії це також існує?


         - А як же, є! В нашій Академії музики кожен рік проходить цілий ряд фестивалів і конкурсів органістів. Тут можна побачити і почути найвідоміших, найвіртуозніших виконавців з усієї Європи!

 

        - Ваша програма концерту свідчить про творчий інтерес до фортепіанної спадщини Й. Брамса. З цим це пов’язано?


         - В останні роки своєї виконавської діяльності я вирішив присвятити себе лише Й. Брамсу. Протягом моєї мистецької кар’єри його твори вражали мене своєю чистотою, чуттєвістю і водночас, об’ємністю, тонким нюансуванням, жагою до розкриття кожної деталі, поліфонічністю. А мистецька місія Й. Брамса – донести кожному слухачу ідею сенсу життя, яка йде ще від його вчителя Р. Шумана, відповідає і моєму життєвому кредо.

 

          -  Чи можна дізнатися про Ваші подальші творчі плани?


        - На наступне півріччя в мене запланований ще один конкретний виступ у м. Варшава (Польща). Програма вечору буде складатися із вже знайомих Вам творів, а також, можливо, із деяких ранніх фортепіанних творів Й. Брамса. Також я планую виступати не тільки як піаніст, але і як акомпаніатор.

 

Розмову провела Ольга Гуркова.

 

Із матеріалів газети Ректорату Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського „Культура. Інформація. Творчість”.

 

 

 

 

 

 

 

«СВОЄМУ УСПІХУ ТА СТАНОВЛЕННЮ ЯК ВИКОНАВЦЯ Я ВДЯЧНА МАТЕРІ ТА ВЧИТЕЛЮ ДАВИДУ ОЙСТРАХУ» -

ВИДАТНА СКРИПАЛЬКА ХХ СТОЛІТТЯ ОЛЬГА ПАРХОМЕНКО.

 

Упродовж 11-23 жовтня у славетному Києві перебувала видатна скрипалька світового рівня, майстер з великої літери, заслужена артистка України, професор Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського (нині Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського) 1963-1982-х років ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА ПАРХОМЕНКО. Метою її приїзду стали творча зустріч із музичною громадою Академії, майстер-класи із найкращими студентами Академії. Ректором Національної музичної академії імені П.І. Чайковського доктором мистецтвознавства, народним артистом України, професором В.І. Рожком та членами Вченої Ради Академії О.М. Пархоменко були вручені Почесне звання професора Академії та орден Вченої ради Академії „За видатні досягнення в розвитку музичного мистецтва”. В останній день перед своїм від’їздом до м. Хельсінкі (Фінляндія, де зараз проживає виконавиця) Ольга Михайлівна люб’язно погодилася на ексклюзивне інтерв’ю.

   

Ольга Михайлівна, Ви вже понад 20 років як вимушені були виїхати із України до Росії (тоді ще у складі СРСР) і  працювати у Московській державній консерваторії на кафедрі скрипки. За цей досить довгий час Ви   здобули всесвітнє  визнання і як викладач, і як блискучий виконавець, і як непідкупний і чесний член міжнародних та всесоюзних конкурсів скрипалів. Як Ви бачите сучасний Київ? Що в ньому змінилося за цей час?

         Київ дійсно досить сильно змінився. Це було красиве, зелене та каштанове місто. Зараз Київ мені нагадує якусь торгівельну лавку із безкінечними розпродажами. Ні, я не проти бізнесу як такого. Просто саме місто цього з часом не витримає. Але я його люблю і таким. Це ж моя Батьківщина. Тут я народилася та виросла. Саме тут відбулися найбільш важливі події мого життя.

         О.Г. Розкажіть, будь-ласка, про них.

         О.П. Я народилася на Куренівці. Із самого дитинства моя мати виховувала мене як вольову та цілеспрямовану людину, що може досягти поставленої мети лише власними силами. Завдяки її зусиллям та настановам я поступово завойовувала високі місця на міжнародних та всесоюзних конкурсах. Перший диплом найвищого зразка (І місце) всеукраїнського конкурсу молодих виконавців-скрипалів я отримала через два місяці після завершення Великої Вітчизняної війни у 1945 році. Але найголовнішим достоїнством я вважаю мати на дипломі автографи видатних представників української культури того часу: Костянтина Михайлова, Івана Паторжинського та Леопольда Ауера. Після завершення Київської консерваторії (клас Давида Бертьє, 1945-1950 років) я взяла участь у трьох всесвітньо відомих міжнародних конкурсах: імені Генріка Венявського в Познані (1952 рік, ІІІ премія), імені Маргарити Лонг і Жака Тібо в Парижі (1955 рік, ІІ премія) та імені Вольфганга Амадея Моцарта в Зальцбурзі (1956 рік, І премія). Остання І премія стала для мене найвищим досягненням у житті і яку я присвячую своїй матері, що віддала за мене власне життя. Таким чином, в мене вийшла низхідного плану математична лінія: ІІІ премія, ІІ премія та І премія.

         О.Г. Чому Ви вирішили їхати далі вчитися в аспірантуру до Московської державної консерваторії імені Петра Чайковського?

         О.П. Я вирішила, що я повинна далі вдосконалювати свою майстерність та техніку виконання. Найкращим викладачем тоді, на мою думку, був Давид Ойстрах (в його класі Ольга Михайлівна навчалася упродовж 1950-1953 років  – курсив мій. О.Г.). Я дякую долі за те, що не підвела його – була достойною студенткою, за те, що Майстер ніколи не червонів за мене, та за те, що я мала змогу захищати честь Батьківщини.

         О.Г. Ольга Михайлівна, чи брали Ви участь у міжнародних конкурсах після завершення консерваторії та по  теперішній час як концертний виконавець?

         О.М. Ні, я вже свої три конкурси відіграла.

         О.Г. А у якості члена?

         О.М. Так. Фактично, усі прослуховування, що відбувалися у просторі Радянського Союзу, без мене не обійшлися. Я була представником від України. Тоді був такий принцип, щоб від кожної країни, що входила до СРСР, повинна була бути представлена окрема людина. Взагалі, я вважаю себе чесним „журійщиком”, тому що я нікому не додавала та не віднімала у кількості балів, була чесним та справжнім музикантом. Моїм принципом був вираз: „Гарно граєш – отримуй премію!”.

         О.Г. Ви є визнаним у світі педагогом-професіоналом. Ваш клас налічує понад 500 учнів. Як Ви думаєте, чи є хтось із ваших учнів, хто досяг у своєму творчому житті тих висот, що досягли Ви?

         О.М. Я вважаю, що є чимало моїх учнів, що досягли немалих результатів. Назву, насамперед, Олександра Мельникова та Вадима Бродського. Перший закінчив аспірантуру Київської консерваторії в моєму класі, є лауреатом міжнародних конкурсів у Монреалі, імені Генріка Венявського та імені Петра Ілліча Чайковського. Він – цікавий скрипаль, дуже інтелектуально розвинений, по своїй натурі є філософом та поетом. Від якості звуку та його тембрового забарвлення я просто втрачаю свідомість у позитивному розумінні. Другий, Вадим Бродський, є також лауреатом міжнародних конкурсів імені Петра Ілліча Чайковського та Генріка Венявського. Він є абсолютно іншим за характером, ніж Олександр – це так званий тип „факелоносця-героя”, який будь-якою ціною добивається жаданої перемоги. А так, взагалі, були дуже талановиті діти, у яких, на жаль, по закінченні навчання в мене в силу життєвих обставин, природи характеру, та, нарешті, впливу суспільства так і не склалося зіркове життя. Їх доля вже не залежала від мого слова та настанови, бо це вже готові особистості, що самостійно вирішують усі питання.

         О.Г. Чи існують видання Ваших праць, присвячені педагогічній ниві або окремо скрипковому виконавству?

         О.М. Є. Видана методика викладання гри на скрипці для 1 класу, тобто навчального етапу виховання (1974 р., у співавторстві із В. Зельдісом, курсив автора, О.Г) українським видавництвом „Музична Україна”. Я завжди вважала, що треба не літати у хмаринах, а ставати твердо ногами на землю, що спочатку треба правильно взяти скрипку до рук. Бо існує багато версій стосовно того, як правильно тримати скрипку: один педагог вважає так, інший – по-іншому. Тому у своїй праці я викладаю свою точку зору на це питання. Більше виданого в мене нічого має, хоча є декілька робіт, присвячених виконанню окремих музичних творів. Це роботи по скрипковій сонаті Дмитра Шостаковича та скрипковому концерту Фелікса Мендельсона-Бартольді. Ви, можливо, спитаєте, чому цих праць немає в друкованому вигляді? Я відповім Вам. Я просто була налякана, я всього боялася. Це почалося відтоді, коли мене вигнали з України. Я не хотіла, щоб хтось видав мої напрацювання під чужим ім’ям та щось змінилося у моєму тексті. А вже після моєї смерті, я вважаю, що все буде надруковано у належному вигляді, і світ дізнається про моє відкриття та стиль виконання цих видатних творів.

         О.Г. Чи є у Вас найлюбленішний композитор?

         О.М. Лише одного не має. Так, це два композитори – Вольфганг Амадей Моцарт та Дмитро Шостакович. Хоча я люблю грати і твори Сергія Прокоф’єва, і Юлія Мейтуса, з яким я спілкувалася, і Андрія Штогаренка, Юрія Іщенка та взагалі багатьох українських композиторів, твори яких я виконувала вперше у просторі СРСР.

         О.Г. Який напрям Вам ближче для виконання: старовинна музика, класицизм, романтизм чи сучасна музика ХХ століття?

         О.М. Якщо говорити про напрями, то їх можна порівняти лише з моїми руками, на яких 10 пальців, які є невід’ємною частиною мене. І романтизм, і бароко, і класика, і сучасна музика – все для мене близьке та рідне. Бог дав мені можливість дати світові рішення інтерпретації в усіх відомих нам стилях. Я вам скажу, що на це не кожен здатний. Один може бути лише класиком, інший – романтиком. Що може бути більше сучасним, ніж Дмитро Шостакович? Із Дмитром Дмитровичем було пов’язане усе моє творче життя. Я була першою виконавицею його нових скрипкових творів, з ними я об’їздила увесь Радянський Союз, коли в той самий час Дмитро Шостакович разом із моїм вчителем Давидом Ойстрахом поїхали на гастролі на Захід. Іноді переді мною ставала складна задача – як дізнатися, що саме хотів сказати у творі композитор? Який зміст концерту чи сонати? Мені допомогли тодішні кіносеанси фільмів із музикою Дмитра Дмитровича. Мені пощастило попасти на його „Гамлета”. І от тільки порівнявши цю музику із тою, що мала от-от виконуватися мною – я зрозуміла його. Дмитро Шостакович є дійсно соціальним композитором. Він розкривав історичні та політичні процеси своєї Батьківщини через призму епохи. Його цікавили відносини людини та держави й композитора із державою. Це також прояснює його рішення не виїжджати з СРСР, яке він оголосив на моє чисто сердечне питання. Від Дмитра Шостаковича в мене залишилося лише 5 листів, в яких він дякує мені та вітає із прекрасними прем’єрами власних творів. Про них навіть не знає його дружина (Ірина Антонівна Шостакович. – курсив мій, О.Г.).

         О.Г. А ви колись хотіли би віддати ці листи до фонду Дмитра Шостаковича, яким займається його дружина? Бо зараз якраз готується доповнене видання листів та згадувань про співпрацю з ним митців культури та мистецтва? Тим більш, що тільки з такої точки зору можна більше дізнатися про постать цього видатного майстра.

         О.М. Так. Спочатку я це і хотіла зробити. Навіть приготувала листа. Але згодом я вирішила, що не буду відсилати їх. Що ж мені тоді лишиться? Це ж для мене велика пам’ять. Хоча б мені було дуже приємно, якщо б світ дізнався про те, сам Дмитро Шостакович писав мені лист вдячності. Ще мені приємно тримати у руках його листи тому, що мені подобається його почерк – досить нерівний, гострий (у нього була хвороба – паралізація кисті руки). Але мені вдалося розбирати таким чином  написані тексти.

         О.Г. Чи була у Вас творча співпраця із видатними диригентами як у постійно концертуючої виконавиці?

         О.М. Я вам скажу чесно. Я якось сіла скласти список. В мене вийшов достатньо довгий перелік. Я грала з усіма, скажімо так, українськими диригентами. Це: Натан Рахлін, Володимир Кожухар, Веніамін Тольба, Стефан Турчак, Костянтин Сімеонов. А що стосується радянських, то це: Юрій Тємірканов, Олександр Гаук, Костянтин Іванов, Кирило Кондрашин та інші. Наприклад, з Кирилом Кондрашиним мені довелося грати підряд аж 5 концертних вечорів на Київській літній сцені (що зараз, як і тоді, розташована у Маріїнському парку, курсив мій, О.Г.). Тоді я отримала унікальне задоволення та враження. Була і співпраця із зарубіжними диригентами. Так, були дуже цікаві зустрічі та розмови. Можна згадати і ще про одну зустріч в моєму житті із новосибірським диригентом – Арнольдом Кац. Це дуже талановита, розумна, цікава людина, але творчі стосунки в мене з ним аж ніяк не склалися. Починаючи із перших репетицій, він одразу почав давати мені свої настанови, побажання, змінив концепцію твору, яку я не зовсім підтримувала. Та зважаючи на мій крутий характер, я не стала чекати із вираженням своїх думок. Тому багато разів я виходила із зали зі сльозами на очах. Тому більше я з ним ніколи після цього випадку не виступала. На цьому наші творчі відносини завершилися. Із Стефаном Турчаком я об’їздила всю Україну. Він є іншим диригентським типом. Стефан Турчак є інтуітом. За відсутності будь-якої музичної освіти, йому вдавалося зробити із виконуваним твором щось неймовірне. Це дуже талановита та надзвичайно інтелігентна людина.

         О.Г. Ви розповідали про свій досвід із відомими диригентами СРСР та про чисельні гастролі та виступи на конкурсах. Чи є у Вас фондові записи? Та де вони зберігаються?

         О.М. Так, я маю багато записів. Раніше, коли я виїжджала за кордон, ніхто окрім мене не мав права мати доступ до них. Вони зберігаються у Києві. Дуже багато записів є у фондах українського радіо. В останній час я дуже багато співпрацювала із чудовим піаністом Миколою Суком. Тому серед них є і записи із цим талановитим виконавцем.

         О.Г. Чи залишилися у Вас якійсь творчі зв’язки з Україною?

         О.М. Зрозумійте, в останній час я лише зі сторони дивлюся на державні та політичні процеси. З точки зору музичних процесів тут не так гладко все виходить. Змінилося покоління. Мої однолітки вже пішли із життя (нагадаю, що Ользі Михайлівні в цьому році виповнилося 82 роки, – курсив автора О.Г.) або ще живуть за кордоном. Приїхавши в консерваторію давати майстер-класи, я зустрілася із Мирославом Скориком, з яким я довгий час підтримувала відносини і як перша виконавиця його скрипкових концертів (перший з них я виконала у Великому залі Московської консерваторії), і як просто людина. Я знаю його як розумну, інтелігентну творчу людину, в музиці якої нема ні одної пустої ноти. Раніше спілкувалася я і з Віталієм Губаренком. На жаль, він так рано пішов із життя.

         О.Г. Що ви можете сказати про рівень скрипкової школи Київської та Московської консерваторій?

         О.М. Ви знаєте, в цілому став гірший. В Національній музичній академії України імені П.І. Чайковського я передивилася та переслухала багато студентів. Чесно скажу, тут дуже багато талановитих скрипалів, на відміну від московських. В Києві не вистачає авторитетного лідера, який би повів розвиток школи вперед. Тут всі – милі, надзвичайно інтелігентні, талановиті, але не авторитетні. Я вважаю, щоб заробити авторитет, треба постійно виступати на міжнародних конкурсах, а не сидіти лише в своїх кабінетах та отримувати зарплату. Ще гіршу ситуацію я бачу у Московській консерваторії, де все поставлено на рейки комерціалізації. Якщо тут, в Києві, є талановиті учні та талановиті молоді педагоги, у яких все ще попереду, то в Москві такого нема. Знаєте, я в останній час замислювалася над таким питанням, щоб знову повернутися до педагогічної діяльності у музичній Академії, бо мені захотілося повернути молодим виконавцям віру в себе, молодецьку відважність, свободу думки, тобто те, що поки в них відсутнє. Мені було приємно отримати з рук ректора Національної музичної академії України імені Петра Ілліча Чайковського Володимира Івановича Рожка Почесне звання професора академії та орден „За видатні досягнення в розвитку музичного мистецтва” хоча б після стількох років поневірянь.

         О.Г. А кого Ви вважаєте авторитетами?

         О.М. Це, насамперед, мій вчитель Давид Ойстрах, Абрам Ямпольський (школа скрипалів, що йде ще десь із Німеччини), Леопольд Ауер, а також Юрій Янкелевич. Останній науково систематизував всю існуючу педагогічну практику. Його учні завжди отримували перші премії на міжнародних конкурсах, серед них: і Володимир Співаков, і Віктор Третьяков. На сучасному етапі я не знаю, кого можна виділити.

         О.Г. Ольго Михайлівно, а де Ви зараз проживаєте?

         О.М. Якщо чесно, то я переїхала до глибокої провінції, щоб там ніхто не знав та не звертався до мене. Тепер там в мене немає ніяких творчих зв’язків: тільки те, що бачу по телевізору та чую по радіо, а до цього я жила у Хельсінкі. Мною опікується мій дуже суворий та серйозний син Ігор. Він теж є музикантом. Ігор закінчив аспірантуру як виконавець у Московській  консерваторії, а зараз працює в оркестрі звичайним оркестрантом. Він є дуже гарним музикантом. А на майстер-класи, якщо чесно, я приїхала, щоб попрощатися з цим красивим містом Києвом, бо відчуваю, що мені залишилося не так багато відведеного часу. По-друге, бо тут на київському кладовищі лежить моя мати, бо тут пройшла вся моя юність, і на завершення, тут я склалася як постать. Тому мені було дуже приємно знову повернутися у рідне місто, зустрітися із знайомими мені людьми, побачити рідні стіни консерваторії. А читачам журналу я хочу побажати, щоб усі ваші творчі прагнення та особисті досягнення розкривали в вас нові грані таланту та створювали своєрідну особистість – людину свого часу.

 

Інтерв’ю провела музикознавець,

Ольга Гуркова

 

Матеріал опублікований:

1.     «Культура. Інформація. Творчість». – № 2 (16). – червень-грудень 2010 року. – С. 6;

2.     на сайті Musical Information REview (www.mi-re.do.am): http://mi-re.do.am/news/intervju_s_olgoj_parkhomenko/2011-01-15-158.

 

 

Поиск бесплатных нот ScorSer.

<a href="http://www.scorser.com" title="Поиск бесплатных нот, табов, минусовок, текстов песен и mp3"  target="_blank">ScorSer - Система поиска для музыкантов</a>

 



Обновлен 09 апр 2015. Создан 17 янв 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником